Анотація
Метою цього дослідження було визначення рівня здатності прибережних ґрунтів Каспійського моря нейтралізувати антропогенне навантаження на основі оцінки їхніх асиміляційних і самоочисних характеристик. Методологія дослідження ґрунтувалася на порівняльному аналізі ґрунтів Апшерон-Хизинського та Губа-Хачмазького регіонів Азербайджану, де відбір зразків здійснювали з горизонту 0-20 см, після чого в модельних умовах відтворювали різні рівні нафтового навантаження та оцінювали мікробіологічні, біохімічні й біоіндикативні показники з метою визначення самоочисної здатності екосистем. Найвищу стійкість продемонстрували лучно-лісові ґрунти, які характеризувалися нейтральною реакцією середовища (pH 7,1-7,4), високими запасами гумусу (70-240 т/га) та підвищеною біологічною активністю, що підтверджувалося вмістом вуглекислого газу на рівні 0,65 %. Їхня здатність до розкладання вуглеводнів становила 1,12 ± 0,08 мг на грам ґрунту за добу, а коефіцієнт мінералізації досягав 0,52 ± 0,03. Лучні ґрунти з вмістом гумусу 35-60 т/га та часткою нафторуйнівних мікроорганізмів 18-22 % характеризувалися нижчим рівнем біодеградації – 0,78 ± 0,05 мг/г×добу при коефіцієнті мінералізації 0,31 ± 0,02. Найбільш уразливими виявилися сіроземно-бурі ґрунти з мінімальним запасом органічної речовини (24-38 т/га) та низькою часткою деструкторів (8-12 %); у цих ґрунтах асиміляційна здатність не перевищувала 0,34 ± 0,04 мг/г×добу при коефіцієнті мінералізації 0,12 ± 0,01. Біоіндикативні тести засвідчили зниження схожості насіння крес-салату та люцерни до 40-45 % і зменшення біомаси на 50 % за умов 10 % нафтового забруднення. Отримані результати підтвердили, що лучнолісові ґрунти є найбільш стійкими, лучні ґрунти займають проміжне положення, тоді як сіроземно-бурі ґрунти є найбільш уразливими до нафтового забруднення. Практична значущість результатів полягає в можливості їх використання екологічними службами та аграрними науково-дослідними центрами для моніторингу стану ґрунтів і розроблення стратегій біоремедіації в регіонах Каспійського моря