В умовах глобальної декарбонізації точність оцінювання енергоефективності будівель стала критично важливим чинником прогнозування екологічних наслідків та досягнення ключових кліматичних цілей. Наявні розбіжності між національними та міжнародними методологіями розрахунку створюють суттєві ризики під час планування масштабних стратегій термомодернізації. Метою статті було кількісне оцінювання екологічних наслідків методологічних розбіжностей між квазістаціонарним та погодинним динамічним підходами до розрахунку енергоспоживання будівель. Розроблено комплексний підхід, що включає ієрархічне моделювання та детальну методику перетворення показників енергоспоживання в масу викидів вуглецю з ґрунтовним оцінюванням результатів. Встановлено, що основними джерелами методологічних розбіжностей є вибір часової моделі, формат подання кліматичних даних, опис теплової інерції та алгоритм інтерпретації внутрішніх тепловиділень. Доведено, що різниця в річній потребі в енергії при зміні методики розрахунку сягає кількох десятків відсотків. Це еквівалентно відхиленням маси викидів діоксиду вуглецю в межах сотень кілограмів. Для розв’язання цієї проблеми запропоновано концепцію «зони розбіжності», яка вводить порогове значення T для визначення доцільності використання спрощених методик залежно від необхідної точності. Обґрунтовано методику агрегування індивідуальних відхилень до рівня фонду будівель на основі детермінованого порівняння репрезентативних сценаріїв. Запропоновані математичні залежності для кількісного оцінювання підвищують надійність екологічного моніторингу, даючи змогу розробляти більш точні нормативні вимоги та зменшувати вуглецевий слід будівельного сектору