В даній статті розглянуто роль, місце та значення на сучасному етапі розвитку людства одного з основних розділів філософії – екологічної етики, науки яка вивчає моральний аспект ставлення людини (суспільства, людства) до природи. Показано, що на початку 70 років минулого століття у зв’язку з наростанням соціальної несправедливості (нерівномірним розподілом прибутків та ростом бідності в країнах, які розвиваються), а також деградацією довкілля, що негативно вплинуло на здоров’я людей, в передових умах людства виникла потреба розробити принципово нову стратегію розвитку людства – розвиток суспільства має відбуватися за умови збереження природи. Для означення цієї стратегії було введено поняття «сталий розвиток». Метою статті є показати, що реалізація стратегії сталого розвитку- основної парадигми розвитку суспільства в 21 столітті неможливе без формування у людей нової філософії мислення та дій, що є одним із завдань екологічної етики. В статті викладено п’ять головних принципів концепції сталого розвитку. Також розглянуто реалізація концепції сталого розвитку в Україні на прикладі аналізу програми Стратегія сталого розвитку «Україна -2020». Стратегія передбачає чотири основні вектори руху: вектор розвитку; вектор безпеки; вектор відповідальності; вектор гордості. Для реалізації Стратегії прийнято рішення розробити, закріпити на законодавчому рівні та реалізувати 62 реформи та програми, них 10 першочергових, а також визначено ключові показники по кожному вектору руху. Реалізація стратегії сталого розвитку має етичний зміст і неможлива без зсуву цінністних орієнтацій людей і це одне з завдань екологічної етики